Окрім визнаних критиками і глядачами стрічок великих майстрів кінематографа, є й такі, що так і не були відзняті. У планах знакових митців були детективи, фантастика, психологічні сюжети.

1. Альфред Хічкок. «Калейдоскоп»
Натхнення приходить неочікувано. Так, побачивши провокаційну стрічку Мікеланджело Антоніоні «Фотозбільшення» (1966), неперевершений Альфред Хічкок назвав свої доробки застарілими. І затявся створити радикальний фільм, сюжет якого балансував би на грані фолу – «Калейдоскоп».
Фільм-провокація охоплював би детективний елемент, сцени в стилі «ню», насилля і гомосексуальні стосунки. Ланцюг із трьох загадкових вбивств мав поєднати ці сюжетні ланки в цілісний єдиний витвір. І хоча бюджет картини становив менше 1 000 000 доларів, боси з «Universal» відмовили маестро. Тож 60 хвилин відзнятого матеріалу частково увійшли у фільм «Несамовитість» (1972), а «Калейдоскоп» так і залишився грандіозною мрією режисера.

2. Девід Лінч. «Ронні Рокет»
Постать Девіда Лінча в сфері кінематографа стала об’єктом своєрідного культу. Його незвичайні ідеї та нестандартний підхід до мистецтва кіно надихають продюсерів і акторів. Зокрема, картина метра «Голова-Гумка» (1977) справила сильне враження на актора Мела Брукса та його продюсера Стюарта Корнфілда. Творчий дует запропонував Лінчу зняти для них стрічку.
Спершу режисер планував знімати «Ронні Рокет» за власним оригінальним сценарієм. Провідними аспектами сюжету мала стати детективна подорож в інший вимір і зустріч із дивним підлітком, який через недбалість хірургів не може існувати без постійного сполучення з електромережею. Як замовники, так і сам Лінч пророкували проекту великий успіх. Але майстер вирішив знімати фільм за чужим доробком, завдяки якому, на замовлення того ж Брукса, світ побачила стрічка «Людина слон». Попри відмову від власного сценарію, режисер помістив своєрідне камео «Ронні Рокет» у фільми «Махолланд Драйв», «Шосе в нікуди» та «Твін Пікс», поєднавши їх локаціями та темою трансформацій особистості.

3. Лукіно Вісконті. «У пошуках втраченого часу»
Італійський режисер зажив своєрідної слави як майстер екранізацій літературних творів. Із неабиякою увагою він підходив до найдрібніших аспектів твору та його екранної адаптації. Проте, з’ясувалось, що старанність не завжди винагороджується.
Його стрічка-адаптація соціально-психологічного роману Джузеппе Томазі ді Лампедуза «Леопард» (1963) розтягнулася на три з половиною години екранного часу. А семитомний доробок Марселя Пруста, підготовка до екранізації якого зайняла не один рік, мав йти аж чотири години. Тому не дивно, що такі масштабні проекти не знайшли відгуку в кінокомпаній і спонсорів. Не менш гірка доля спіткала й спробу екранізації твору Пруста «У пошуках втраченого часу», робота над якою розпочалась в 70-х роках: Вісконті просто не знайшов джерела фінансування та компанії, яка зацікавилася б ідеєю.

4. Орсон Веллс. «Серце темряви»
Після дебюту карколомної радіовистави за романом Герберта Веллса «Війна світів», відзначеного надзвичайною реалістичністю і схвальними відгуками критиків, його одіозний автор Орсон Веллс отримав кращу пропозицію, як для режисера-початківця. У 1940-му кіностудія «RKO Pictures» запропонувала метру відзняти два фільми за умови невтручання студії в роботу. Єдиною умовою була необхідність укластися в запропонований бюджет. І першим фільмом із пари мала б стати стрічка «Серце темряви» за романом Джозефа Конрада.
Режисер сам планував узяти участь у зйомках фільму як актор. Він хотів зіграти оповідача (Марлоу), лишаючись невидимим для глядачів і тільки раз чи два з’явившись тінню на стіні чи віддзеркаленням у дзеркалі. Саму картину планували знімати «від першої особи». Так, аби глядач сприймав усе ніби через очі Веллса-Марлоу. Але ідея виявилась надто дорогою і була замінена на «Громадянина Кейна».

5. Орсон Веллс. «Дон Кіхот»
Окрім грандіозної ТБ-вистави, надзвичайних задумів і безсумнівного таланту, Орсон Веллс запам’ятався і невдалими проектами. Адже «Серце темряви» був не єдиним.
Після зйомок «Громадянина Кейна» (1941) маестро забажав відзняти житіє Христа, де планував зіграти самого Спасителя. Але так і не зняв.
За стрічку «Дон Кіхот» Веллс брався неодноразово. Починаючи з 1950-х він працював над адаптацією знаменитого роману Мігеля де Сервантеса з переносом дії твору в сучасний світ. Проте проект зазнав поразки: попри підтримку відомих і впливових друзів, – зокрема Френк Сінатра вклав у стрічку 25 000 доларів, – режисер не зміг знайти достатнього фінансування і не завершив свій фільм. Відзнятий матеріал відредагували вже після смерті майстра. Час від часу його демонструють у рамках кінофестивалів.

6. Сергій Езенштейн. «Американська трагедія»
Видатний радянський режисер Сергій Езенштейн неодноразово отримував тавро «формаліст». Небезпечний ярлик породжував у душі генія гіркоту та іронію. Проте майстер не полишав своєї роботи та залишався вірним собі. Наприкінці 20-х років, уже осяяний визнанням і славою генія, режисер подорожував Європою та США із лекціями про досягнення митців Радянського Союзу. Цей шлях привів його до Голлівуда, де голова кіностудії «Paramount Pictures», а заразом і шанувальник таланту Езенштейна Джессі Ласкі зробив йому цікаву пропозицію.
Езенштейну запропонували проект на 100 000 доларів для екранізації відомого роману Теодора Драйзера «Американська трагедія». За півроку маестро розробив сценарій. Але Ласкі назвав доробок надто депресивним і розірвав контракт із Езенштейном.

7. Серджіо Леоне. «Ленінград. 900 днів»
Невгамовний Серджіо Леоне завжди славився великою кількістю геніальних ідей. І після зйомок «Одного разу в Америці» (1984) йому спало на думку створити епічну картину на військову тематику.
У той час маестро вестернів зачитувався історичним твором Гаррісона Солсбері «900 днів. Блокада Ленінграда». Завдяки цьому й склалася ідея для сюжету. Згідно з нею американський військовий репортер (на його роль Леоне планував узяти Роберта де Ніро) опиняється в Ленінграді під час військових дій, через що він змушений пробути в місті до самого кінця блокади. Фільм мав усі шанси вийти на екран: режисер знайшов 100 мільйонів доларів для зйомок, домовився з радянським урядом, з акторами і музикантом Енніо Морріконе для створення саундтреку. Але незадовго до початку зйомок Серджіо помер від серцевого нападу.

8. Стенлі Кубрик. «Наполеон»
Кожен гурман кінематографа скаже вам, що не видана стрічка його мрії – це «Наполеон» від Стенлі Кубрика.
Легендарний режисер витратив не один рік, вивчаючи життя великого французького імператора. І це не дивно, адже він хворів ідеєю відзняти фільм-біографію. «Наполеон» мав вийти після стрічки «2001: Космічна одіссея» (1968), що став однією з візитівок метра. На роль Наполеона Кубрик жадав запросити актора Оскара Вернера, а кохану Жозефіну мала би зіграти чарівна Одрі Хепберн. Але байкопік не вийшов на екрани через те, що «Metro-Goldwyn-Mayer» скасувала зйомки через непомірну вартість проекту.

9. Террі Гілліам. «Людина, яка вбила Дон Кіхота»
Можна припустити, що Сервантес – не найкращий друг кінорежисера: майстру кінематографії Террі Гілліаму теж не пощастило з екранізацією безсмертного шедевру про хитромудрого ідальго.
Ідея Гілліама частково перегукується з задумкою Веллса. Проте всупереч сюжету, де події книги відбуваються в сучасному світі, Террі переніс героя-маркетолога (в ролі якого майстер бачив Джоні Деппа) у світ відомого ідальго. Сам же Дон Кіхот (у виконанні Жана Рошфора) сприймає героя Деппа за свого зброєносця – друга Санчо Пансу й уводить його у світ пригод.
Підготовка до проекту почалася в 1998, а самі зйомки стартували в 2000 році. Але тяжке захворювання Рошфора разом із труднощами з отриманням необхідної страховки звели нанівець усі старання Гілліама і команди. Відзнятий матеріал увійшов до байкопіку про невдалий проект. А повторна спроба відзняти картину у 2010 з Робертом Дювалем (Дон Кіхот) і Еваном Макгрегором (Санча Панса) знову зазнала невдачі. Проте Гілліам не втрачає ентузіазму і планує ще раз спробувати втілити свою ідею в життя наприкінці 2014 року.

10. Тернес Малік. «Кіноглядач»
Світський лев і режисер Теренс Малік як людина творча майстер не лише кіно, а й несподіванок. Після справжнього фурору й визнання від професійних критиків, що принесла йому епічна пастораль «Дні жнив» (1978), він полишив американський вищий світ і перебрався до Парижа. Упродовж 1980-х майстер працював у різних проектах. Але справжньою ідеєю фікс візуального поета була адаптація філософського роману Уокера Персі «Кіноглядач». Стрічка про людину, яка почувається чужою в оточені сім’ї і друзів, на роботі і серед людей, але знаходить більше задоволення і сенсу у витворах літератури та кіно, мала стати однією з перлин режисерського портфоліо. Але стрічка так і не була відзнята. Проте ідея переваги внутрішнього світу над реальним проглядає в фільмах Маліка «Древо життя» (2011) та «До дива» (2013).

За матеріалами ua.korrespondent.net

Всесвітня Мережа забирає прибутки рекордінгових компаній, але дає їм можливість пророкувати майбутнє. Колись любителі музики висловлювали своє захоплення тим чи іншим виконавцем за допомогою постерів, аксесуарів із його ім’ям, відвідин його виступів і колекціонуванням платівок або касет із записами кумира. А сьогодні відстежити захоплення меломанів стає майже неможливим через те, що вони відсиджуються по домівках і слухають улюблену музику в камерних умовах.
Звісно, рекордингова компанія знає, яку кількість альбомів вона продала чи скільки разів пісню прокрутили по радіо. Але ці дані – лише верхівка айсберга, бо не має можливості дізнатися, які композиції були завантажені на флеш-носії чи власноруч записані на «болванки»?
За словами директора цифрових продажів корпорації «Universal» Пола Смерніцкі, традиційна статистика висвітлює лише факт продажу синглу чи альбому, але не показує, що відбувається із записом далі.
Та останнім часом усе змінилося. Інформаційний бум спричинив сходження лавини з торентів, музичних медіаресурсів і платформ, хостингів і соціальних мереж, що дає змогу рекордінговим компаніям чимало дізнатися про своїх споживачів. Наприклад, на основі даних із Мережі сьогоднішня оцінка вартості ринку аналітики музики дорівнює 3 мільярдам доларів США на рік.
Іншими словами, Всесвітня Мережа забирає прибутки рекордінгових компаній, але дає їм можливість пророкувати майбутнє. Завдяки чому мисливцям за молодими талантами залишається тільки обрати обличчя відповідно до музичних трендів майбутнього і спокійно підраховувати прибутки, поки новоспечена зірка грається в шоу-бізнес. А мистецтво пошуку нового генія перетворюється на вміння передбачати.
Яскравий приклад цього – доробок компанії «MusicMetric», що спеціалізується на зборі інформації та музичній аналітиці. Фахівці «ММ» упевнені: простеживши п’ятирічний шлях до слави невідомого виконавця, вони здатні з легкістю назвати наступного короля хіт-парадів.
Типовим шляхом через терни до зірок є створення галасу довкола свого імені в соцмережах (бажано в усіх одразу), збір «фоловерів» і «френдів», і, звісно, «лайків». Далі – спроба щось продати на «BandCamp» або випросити інвестицію для себе на краудфаундінгу на кшталт «Планети». Використовуючи цей алгоритм, спеціалісти з «MusicMetric» можуть легко визначити, чий інформаційний шум має правильну частотність. Бо, на їхню думку, саме правильна, чи то пак, оригінальна музична вібрація є ознакою майбутнього хедлайнера чартів. За словами виконавчого директора компанії власника «ММ» «Simetric» Грегорі Міда, дослідження, проведені «MusicMetric», в 90 % випадків змогли точно передбачити наступного короля хіт-параду через 3 місяці.
Певна річ, такий точний аналіз потребує кропіткої роботи з шаленими масивами інформації з колосальної кількості інтернет-ресурсів. Адже треба врахувати не лише релізи, а й згадки та відгуки про творчість того чи іншого виконавця. Наприклад, для зірки на кшталт Кеті Перрі доводиться відстежувати до 20 000 джерел-сигналів. Отримані дані можуть бути використані продюсерами для прийняття рішень щодо виконавця.
До речі, «MusicMetric» не єдина установа, що аналізує дані всесвітньої музичної індустрії: в «Spotify» оголосили про залучення аналітика «The Echo Nest», мета якого –  покращити сервіс із відкриття нових трендів і рекомендацій щодо музики. Але коли «ММ» починали (це був 2007 рік), вони були єдиною компанією цього профілю.
Головним питанням щодо діяльності фірм на зразок «MusicMetric» є їх гіпотетичний вплив на якість новітньої музики. «Чи не матиме діяльність аналітиків негативного впливу на художній процес, за якого всі орієнтуватимуться на графіки, а душевну музику писатимуть і виконуватимуть лише злидарі?», – питають у Міда. У відповідь він виправдовується тим, що вони не задають вектор і тему композиції, а просто можуть сказати, чи буде вона популярною. І додає, що розвиток музичної аналітики допоможе гігантам музичної індустрії звернути увагу на авангардні течії та створити нові ніші. До того ж слід пам’ятати, що популярність – це не лише місця в верхівках хіт-парадів: велика кількість альтернативних музичних напрямків не буде масовою, але у своєму колі слухачів вони можуть бути надприбутковими. Наприклад, треш-нойз.
Насамкінець варто зауважити, що музична аналітика – це просто інструмент, за допомогою якого визначаються тенденції. А дані є лише нитками в загальному панно музичної індустрії, що вкладаються у візерунок «руками» слухачів. Проте розслаблятися не можна: надто часто алгоритми та машинна логіка стали заміняти незбагнений шлях людської творчості й душі.

За матеріалами: theguardian.com

Главный город солнечной Испании – просто рай для шопоголиков! Широкий выбор товаров, брендов и ценовых категорий, начиная от люксовых торговых марок и заканчивая копеечными безделушками уличных торговцев, делает шопинг в Мадриде настоящим отдыхом для души.

Совершить грандиозный шопинг тур по испанской столице можно, взяв на заметку наши советы.

Магазины
Не секрет, что магазины в Мадриде давно конкурируют с его достопримечательностями: столица Испании просто создана для шопинга на любой вкус и кошелек. И хотя устоявшаяся традиция тянет сразу бежать во всем известные бутики, этого делать не следует.
А все потому, что в Мадриде магазины – это, в первую очередь, аутентика. Поэтому, прежде чем бежать в известный бутик, загляните в лавочки местных мастеров.
Или – в необычные торговые заведения. Например, русский магазин в Мадриде «Браво» или фиалковая кондитерская «La Violeta» (да-да, в ней все делают из фиалок!).

Сувениры
Для большинства туристов, приезжающих в столицу Испании, насущным является вопрос «что привезти из Мадрида». Ведь так хочется, чтобы запомнилась не только поездка, но и напоминание о ней!

Вариантов сувениров может быть несколько:
товары, непосредственно связанные с Испанией (кастаньеты, хамон, херес, оливковое масло, футбольная атрибутика);
вещи, напоминающие о золотой эпохе и расцвете культуры страны (гребни для волос, шали, фарфор, оружие, традиционная одежда и обувь);
исключительно столичные продукты (сладости из местных кондитерских, плетеные изделия или керамика с ручной росписью);

Приобрести сувениры можно заглянув, как в торговые центры, так и в лавки антиквариата. 

Торговые центры
В отличие от ТРЦ большинства крупных городов мира, торговые центры Мадрида имеют свою характерную особенность:  большинство из них расположено за чертой города.

Но это не значит, что нельзя нанести торговые центры на туристические маршруты!

Ярким примером подобного исключения из правил служит главный комплекс всемирно знаменитой сети универмагов «El corte ingles».  Расположенный на Plaza del Callao, он представляет собой одиннадцать этажей бутиков и магазинов самых разных товаров. Богатейший ассортимент и частые распродажи делают магазины этой сети местом №1 для совершения покупок в столице.

Любителей эконом-шопинга порадует сеть торговых центров «Factory». В его колоссальных торговых залах представлено больше сотни брендов с мировым именем, на которые часто делают приятные скидки и устраивают распродажи.

Аутлеты
Мадрид давно завоевал титул одной из мировых столиц моды. Так что магазины с приятной глазу вывеской «outlet» здесь - норма. Хотя есть и другая причина.
Когда на Испанию обрушился экономический кризис, жители его столицы начали искать возможность одеваться стильно и  подешевле. Благодаря этому аутлет в Мадриде и занял свое нынешнее положение.
Главный центр покупок, ассоциирующийся со словами «Мадрид, шопинг, аутлет» - безусловно «Las Rozas Village». Находясь в тридцати минутах езды от Мадрида, это царство чарующего «-60%» на вещи с красноречивыми этикетками – обязательный пункт в маршруте настоящего шопоголика.

Супермаркеты
Наконец, говоря о шопинге, нельзя не затронуть тему так называемых «суперсамов» или больших магазинов самообслужвания.
Так, супермаркеты в Мадриде представлены такими гигантами своей ниши, как «Алькампо» (аналог нашего «Ашана»), «Каррефур», «Марко» и «Икеа». Приобрести электронику также можно в сугубо испанской сети магазинов «Медиа Маркт».

Такс-фри
Посещающие Испанию для похода по магазинам нерезиденты Евросоюза просто обязаны помнить о возможности оформления такс фри: возвращения налога на покупки.
Оформить такс фри в Мадриде можно в аэропорту Barajas. Процедура происходит следующим образом:
Приобрести товар с маркировкой «tax free»;
Получить у сотрудников магазина «tax refund cheque»;
Поставить на чеке печать tax free на таможне при возвращении домой, предъявив покупки, сам чек и удостоверение личности;
Получить возврат налога в офисе обслуживания «Global Blue» либо в пункте по возврату платежей tax free, предъявив чек с печатью и свою кредитку;

Надеемся, что благодаря нашим советам, Ваш шопинг в Мадриде будет удачным!

На самом деле Киев прекрасен при любой погоде и времени года. Однако только осень придает ему неповторимого теплого и грустного очарования, когда лучи солнца играют всеми оттенками золота, небо синее, как кобальт, а вокруг – россыпи янтаря, рубинов, яшм и изумрудов.

Теплый воздух чист, но плотен: его почти можно увидеть и взять в руки. В нем – ощущенье праздника, которое всегда с тобой. Бушующего красками сейчас и засыпающего в сердце до следующей осени. Эта дремлющая память, как вино из одуванчиков в подвале: золотится в хрустале эмоций, чтобы в долгий зимний вечер или знойный летний день его можно было открыть и припомнить, как чудесна осень в Киеве.

Для меня осень ассоциируется с теплыми цветами листьев и травы, высоким небом, хорошенькими старинными домами, особым вкусом воздуха, запахом корицы, полосатыми шарфами и горячим шоколадом. Насладится этими приятными мелочами позволяет мой излюбленный маршрут: Мариинский парк – Крещатый парк - Владимирская горка - Андреевский спуск.

Лучшее время для такой прогулки – середина солнечного дня. Отправная точка – станция метро Арсенальная.

Гулкий павильон станции метро – ода советскому гигантизму, но не без своего очарования: подъем на самом эскалаторе длинном эскалаторе во всей киевской подземке дает время подготовиться к переходу из сумрачных сводов тоннеля к яркому солнцу теплого дня. Наверху брызги солнечных лучей пробиваются сквозь кроны кленов, осыпая разноязыкую толпу игристым конфетти из света и желтых листьев, которые гонит легкий ветерок с Днепра.
Поворот направо и небольшой квартал по улице Грушевского остается позади. Перед нами кованая арка при входе в Мариинский парк. Тихий и тенистый, с мощеными аллеями и протоптанными тропками под сенью лип и кленов, этот островок природы в сердце города является изысканной прелюдией к величественной роскоши Мариинского дворца. Идя сквозь парк легко себе представить дам и кавалеров в пышных платьях моды давно прошедших столетий, в напудренных париках, с зонтиками и веерами, в туфлях с французским каблучком и непременными маленькими собачками или экзотичной живностью на поводках. Их тихие беседы отражаются негромким перешептываньем листьев, а атмосфера близкого расположения королевского дворца вселяет совершенно особенное чувство благородного покоя и неспешности, желание пить светлое вино погожего денька, не торопясь и не вспоминая о буднях и проблемах. А утонченная архитектура Мариинского дворца лишь укрепляет ощущение непринужденного величия и красоты, царящей в парке. Изящный стиль итальянского барокко превращает прямоугольник двухэтажного дворца в шедевр, которым можно любоваться почти что бесконечно.

Уютная, тенистая аллея огибает бетонную чашу зеленого шартреза – слева проплывает стадион «Динамо», справа – панорама днепровских островов и левый берег.

Неизменное место встреч для всех влюбленных – Мостик поцелуев, - на самом деле называется Парковым мостом. Однако со времен своего открытия в далеком 1912 году сменил не одно имя: Малый мост Патона, Мост влюбленных, Мост самоубийц. Очевидно, два последних связаны. Недаром классики наперебой твердят: любовь подруга смерти. Так или иначе, эта переправа между двумя парками дышит оптимизмом, теплом пылающих сердец и чувствами, в которых признаются здесь друг другу. Перила украшают всем, что в голову придет: надписями, замками, лентами, пакетами, чулками. Бывает, и презервативами. Но, что поделаешь. Влюбленные безумны.

С террас Крещатого парка открывается великолепный вид на Днепр и на город. Не так давно по этим аллеям прогуливался цвет киевского общества. Однако атмосфера парка отличается от Мариинского: здесь нет места неспешности. Напротив, динамичность, отражающая дух купцов, проводивших здесь собрания и мероприятия, заставляет воздух буквально закипать от нерастраченной энергии. В отличии от мягких пастелей парке у дворца, здесь краски яркие, по-осеннему насыщенные. Как и жизнь вокруг: Крещатый парк излюбленное место отдыха у горожан и предоставляет массу развлечений для гостей всех возрастов.
Спускаемся по витым террасам к великолепному дворцу детского театра. Его бежевые стены и шоколадные башенки, белая отделка и золотые флюгера в обрамлении зелено-золотых деревьев напоминают пряник или торт и приводят в восхищение и малышей, и взрослых. Красивые фигурки персонажей детских сказок пробуждают в сердце искорку тепла. Память о беззаботном детстве согревает, наполняя легкостью и светом. Кажется, что вот-вот взлетишь, качаясь в ласковых волнах осеннего бриза и паутинке солнечных лучей.

Далее подъем: каштановая сень Владимирской горки, мощенная желтым кирпичом, создает не только атмосферу теплого уюта, но и поддерживает чувство сказки. Пусть без серебряных башмачков, ноги легко ступают по золотистой мостовой. А из-под них разбегаются блестящие каштаны и пускаются врассыпную голуби и воробьи. Здесь царит размеренная атмосфера, настраивающая на философский лад. Не мудрено, ведь на вершине горки разместилось здание бывшей Академии наук. Ходит история о том, что Пушкин, приехав в Киев, удивился: в этом провинциальном неприметном городишке есть своя Академия наук! Это открытие заставило известного поэта пересмотреть взгляд на столицу братского государства, и он был вынужден признать, что поспешил с оценкой.

Мимо нарядных бань и малинового звона Михайловского златоверхого собора по живописной улочке мы попадаем в культурную столицу города. Пестрый и разноязыкий, Андреевский спуск сумел впитать в себя дух космополитанства, гармонично сочетая старинные дома и современный ритм жизни, коммерцию и вольный дух свободных мастеров. От площади, куда выводит нас ул. Десятинная, расходится множество путей: можно подняться на Киевскую гору и отдохнуть на лавочках близь древних капищ, полюбоваться видом на Воздвиженку и подольское урочище Никиты Кожемяки; можно пройти мимо и окунуться в мир красок и фантазии на Пейзажке. Но лучше совместить все это, а потом вернуться к островку, над которым возвышается самая красивая церковь в городе. Андреевская церковь уникальна не только нарядным стилем Высокого барокко и внутренним убранством под католическую церковь. Она хранит секрет отличия от других столичных храмов в молчании красавицы-ундины. Ведь если в этой церкви зазвонят колокола, земля разверзнется и ужасающий дракон, с которым дрался Кожемяка, проснется и затопит город. Витая улочка Андреевского спуска также хранит немало тайн. Начиная с нетипичной формы в виде латинской буквы «S», что влечет за собой множество мистических ассоциаций, заканчивая очагами шабашей знаменитых киевских ведьм, таинственным уделом замка Ричарда, домом мистика и писателя М.А.Булгакова и другими удивительными местами. Таки или иначе, здесь душа просто отдыхает. Архитектура позапрошлого века и современные стилизации, украшения, картины и прочие проявления творческих начал, разноязыкая толпа, яркие неформалы и масса интересных личностей создают неповторимую атмосферу, вызывают понимание, что лучше не бывает и взращивает привязанность, искреннюю любовь к городу, отрезая желание покинуть его хотя бы ненадолго.

Закрепить хорошее настроение и эмоции после чудесной прогулки помогут мастера из «Майстерні шоколаду». В 19 столетии львовский шоколад считался лучшим в Европе. А теперь ощутить вкус лучших сладостей из Львова и ощутить неповторимую атмосферу старого города можно в уютном кафе на самой красивой улице столицы.

Среди ее достопримечательностей – памятник Маленькому Принцу, яркие мозаики, фонтан-зебры и фонтан-слон, горы из подушек, урны в виде игровых костей, неординарные детские площадки, неожиданные инсталляции, оригинальные лавки от-кутюр и, главное, коты. Панно с изображением двух ультрамариновых мурлык, - простым четвероногим и тридцатиметровым котофеичем-сороконожкой, - является визитной карточкой арт-парка.

С недавних пор, в рядах усатых-полосатых обитателей Пейзажи объявилось пополнение: недалеко от Национального музея истории, на углу, у самой лестницы, ведущей на Воздвиженку, неизвестный скульптор поселил двух очаровательных котят.

Любопытный, большеглазый рыжик и стеснительный, немного грустный белячок изо всех сил тянутся за аппетитной, нежной косточкой. И как раз эта милая деталь нередко становится поводом для шуток и веселых разногласий на предмет того, кем, все-таки, являются зверушки:

котишки это или, может быть, собачки? Но, помня детский мультик про кота Матроскина и его удостоверения, - усы, лапы, хвост! - пожалуй, правильнее будет отнести пушистиков к большой семье кошачьих памятников Киева.   

Впрочем, это дело вкуса. Ведь так или иначе, маленькие новоселы на Пейзажке уже завоевали свое место в сердце киевлян и посетителей столицы, став популярным объектом фотографий и новых городских легенд